Вони неодноразово бували на Майдані, а коли виникла потреба їхати в зону АТО, першими зголосилися допомагати українським бійцям. Два тижні медики служби екстреної допомоги області перебували на Сході: доцент кафедри медицини катастроф і військової медицини Тернопільського медичного університету і за сумісництвом лікар швидкої допомоги Петро Левицький, фельдшер Роман Шелетин і водій Юрій Загалюк. У небезпечну дорогу вони вирушили автомобілем швидкої допомоги. Те, що побачили там, Петро Левицький розповів «Номер один». Лікарі відмовлялися допомагати пораненим За дорученням Міністра охорони здоровя України Олега Мусія, його помічник Володимир Севастьянов (теж, до речі, уродженець Тернопільщини) звернувся до голови облдержадміністрації Олега Сиротюка з ініціативою відправити з області бригаду швидкої допомоги на Схід. Там була потреба у медиках, які б могли транспортувати поранених з місць бою у лікувальні заклади та надавати їм першу допомогу. Директору центру екстреної допомоги Михайлу Джусу запропонували зібрати бригаду добровольців. Першим у якості лікаря їхати у зону бойових дій зголосився Петро Левицький. Його підтримали колеги - фельдшер Роман Шелетин та водій Юрій Загалюк. У Києві до них приєднався Володимир Севастьянов. У такому складі бригада прибула до Слов’янська. Медики їхали в колоні бійців Національної гвардії. Згодом були прикомандировані до штабу об’єднаних сил АТО і поступили в розпорядження начальника медичної служби, підполковника Андрія Коробкіна. Саме від нього наші медики отримували завдання щодо транспортування поранених з зони бойових дій у районні лікарні або військовий госпіталь Харкова. Загалом медики перевезли та надали допомогу 28 бійцям з пораненнями середнього та високого ступенів важкості. Щодня о сьомій годині ранку медики отримували доручення. Як правило, «швидку» супроводжував екіпаж спецпідрозділу «Кобра». – Пораненого розміщували на каталці. Підключали внутрівенно інфузію, контролювали тиск та інші показники життєдіяльності. При потребі вводили знеболювані препарати, – пригадує Петро Левицький. Тернопільські медики у зону АТО їздили на новенькому «Volkswagen», який нещодавно передало області МОЗ України. В автомобілі є все необхідне обладнання для надання першої допомоги: дифібрилятор з кардіомонітором, кисневі балони, апарат для подачі кисню, тримачі для проведення інфузій, апарат для вимірювання тиску, необхідний набір медикаментів тощо. – Перебуваючи на Сході, були неприємно вражені оснащенням лікувальних закладів та організацією роботи медичних працівників. Сам рівень лікарень дуже низький – десь 60-х років минулого століття. Штукатурка та фарба обсипаються, усе обдерте та старе. Катастрофічно не вистачає обладнання. У більшості нам доводилося працювати зі справжніми професіоналами, але траплялись випадки, коли лікарі відмовлялися надавати пораненим медичну допомогу або ж надавали її неправильно. І це пов’язано не з їхньою кваліфікацією, а швидше - з переконаннями. Бійці розповідали, що інколи лікарі зашивали інфіковані рани, потім вони нагноювалась і виникали ускладнення. Такі випадки не можна пов’язувати з фаховістю. Крім того, частина лікарів відійшли разом із силами ополчення, коли ті відступали. Була це їхня воля чи їх змусили, важко судити, – каже пан Левицький. На передовій потрібні сильні знеболювальні Проблем з медикаментами у лікарнях немає, зауважує Петро Левицький. По-перше, у цьому плані військові та медики відчувають велику підтримку волонтерів, які заповнюють склади ліками. По-друге, багато медикаментів залишили після відступу ДНРівців. – Очевидно, ліки надходили зі всієї Росії. На вихідних даних зазначено такі міста, як Воронеж, Ухта, Тіхарецьк тощо. На упаковках були наклейки з написами «Допомога Донбасу» та зі словами підтримки від різноманітних політичних партій РФ, – пригадує медик. Натомість на передовій та блокпостах є потреба у сильних наркотичних знеболювальних, джгутах. Щодо останніх, то вони потребують особливих умов зберігання, а в умовах війни немає часу звертати на це увагу, тому під дією сонячного проміння вони псуються. Також є потреба у перев’язувальних пакетах для надання допомоги при проникаючих пораненнях грудної клітки. – Крім того, кожен військовий повинен мати при собі індивідуальні засоби для надання медичної допомоги. Це так звана аптечка, до якої входять знеболювальні, антибіотики, таблетки для знезараження води, стимуляції життєвих сил тощо. Це специфічні засоби. Наприклад, джгути розроблені так, що зупинити кровотечу з кінцівки боєць може самостійно. Домедична допомога, яку надають на полі бою, включає зупинення кровотечі, відновлення дихання та серцебиття, знеболення, протишокову терапію, – зазначає лікар. За словами медика, в основному військові страждають від осколкових поранень. – Доводилось бачити пораненого, у якого в тілі знаходилось понад 60 осколків. Звичайно, одразу всі вилучити не можливо. Допомога надаватиметься поетапно. Серед пацієнтів, яких ми транспортували, також в основному були бійці з осколковими пораненнями, – каже Петро Левицький. Прийняли за ворогів Усі бійці, які перебувають у зоні бойових дій, попередньо проходили навчання. Така підготовка була і на кафедрі медицини катастроф і військової медицини ТДМУ ім. І. Горбачевського. Військових вчили надавати першу допомогу собі та іншим пораненим. – Зустрічав випадки, коли у спецпідрозділах, в яких по штату є лікар, медик йде до поранених на поле бою. Це дуже небезпечно, а особливо, коли поранених багато і йому доводиться перебігати з одного місця в інше, – каже Петро Левицький. – Зараз у зоні АТО найбільша потреба у лікарях-хірургах, травматологах, анестезіологах, фахівцях, які вміють надавати допомогу при вогнепальних пораненнях. До слова, доводилось нашим медикам побувати і під дулами автоматів. Одного разу вони приїхали у місто Дзержинськ, щойно звільнене українськими військами. Останні прийняли тернопільську бригаду «швидкої» за ворогів. Адже відомо, що так звані ополченці пересувалися зоною бойових дій на каретах швидкої допомоги і, видаючи себе за медиків, розстрілювали українських бійців. У зону АТО планували їхати на 10 днів, але затримались на два тижні. Мовляв, 24 серпня на Сході очікували провокацій і могла знадобитися їхня допомога. Зустрічали тернопільські медики у зоні АТО багатьох земляків, здебільшого працівників МВС. Крім того, постійно відчували підтримку друзів. Весь колектив «швидкої» переживав за своїх колег, які поїхали на небезпечну територію. Підтримували і морально, і фінансово. Попри всі негаразди бойовий дух військових високий. Більшість поранених чекають одужання, щоб знову повернутися у стрій, каже лікар і додає: «При потребі готовий їхати на Схід знову».
