Таке не часто нині побачиш — чоловіка з коромислом. Але Ярослав Кравчук зібрався не по воду. Відра повні мокрої білизни, одягу. Дружина Марія також з відром. Подружжя прямує до потічка з джерельною водою. Пані Марія пояснює, що вдома все попрала, а от полоскати ходить до потічка, бо вдома води стільки не натягати. Все має бути чистеньке, бо вони з чоловіком чекають на онуків, які повинні приїхати на канікули. Полоще ретельно, не менше години, потім знову наповнює відра пранням і дає чоловікові коромисло, а ми вдвох з нею беремося за дужки відра. Дорогою до села розмовляємо про життя-буття, пише Голос України. Подружжя Кравчуків працювало в колгоспі: він — механізатором, зварювальником, вона — у буряківничій ланці. Коли колгосп розпався, залишилися без роботи. Село Литячі — у глибинці Заліщицького району, тож навіть якби була якась робота, не наїздишся до райцентру, та й там — безробіття. Мали б вже бути на пенсії, але за новим законодавством не вистачає років. Виживають з городу та домашнього господарства. Мають два паї, на кожен отримують по чотири центнери зерна та по мішку цукру. Годують кілька поросят, але для своїх потреб. Молоко здають на завод. Ціна смішна — 2 гривні за літр, дешевше, ніж вода, але хоч якась копійка, бо за все треба платити. Марія і Ярослав виховали трьох синів. Батьки переживають, що вони також без роботи. Одному, щоправда, пощастило. Батьки дружини виграли «зелену карту» і поїхали до США. За зароблені кошти купили молодій сім’ї будинок у райцентрі Підволочиськ, тож тепер його впорядковують. Брати допомагають один одному. «Двоє синів розлучені, — бідкається пані Марія. — Може, якби мали роботу, того б не сталося, а сучасні жінки вимогливі, їм подавай усе й одразу». Один з хлопців працював на будівництві в Києві, десь підхопив ботулізм, почав сліпнути, ледве мати виходила. У Кравчуків поки що двоє онуків. Хотілося б більше. Переживає Марія, як складеться доля синів, молиться, щоб до армії не взяли, бо час нині тяжкий. Співчуває матерям, котрі втратили дітей на війні, тим, хто повернувся з неї покалічений. Литячі розташоване на стрімкому березі Дністра. Внизу — неймовірної краси Дністровський каньйон, печера відлюдника та інші туристичні принади. Звідси на байдарках, катамаранах сплавляються туристи. Сплави по Дністру останніми роками стали дуже популярними не лише серед українських туристів, а й серед закордонних. Марія і Ярослав не мають часу милуватися навколишніми краєвидами. За роботою ніколи вгору глянути. Хоч місця тут справді пречудові. Недарма наймальовничіший відрізок національного природного парку «Дністровський каньйон» — саме на Тернопільщині. І туризм тут справді має потужний потенціал, головне, щоб були нормальні дороги, належна інфраструктура і спокій у державі! Тоді можна створити чимало робочих місць, і не боліло б серце в Марії Кравчук за те, де прилаштуватися її хлопцям…
